Водяник – водяний цар, охоронець рік, озер, джерел. Він живе на дні річки або озера, піклується про стан водойм та їх мешканців. Дозволяє людям ловити рибу для споживання, але не більше, ніж зможуть з’їсти. Здавна люди знали, що маленьку рибку треба відпускати, над річковими тваринами - не знущатись, береги - не засмічувати, бо водяник покарає.

Водяник — міфічний цар, якому належить увесь водний світ: річки, озера, болота, моря та океани.
Вода свята, має велику зцілюючу силу, очищає людину від гріхів, болісті і слабості, землю оживляє і робить її плодючою.
За народними уявленнями тіло водяника волохате, замість ніг у нього хвіст, на спині невеликі крильця, а на голові з-під рудого волосся виглядають маленькі ріжки. Голос у нього глухий, але дужий.

На відміну від болотяних дідьків, від яких одне лише зло, Водяник поводиться з людьми відносно мирно.
Наші прародителі добре знали, що водяного царя треба шанувати, щоб не псував греблі, не заплутував сіті та не зносив їх невідомо куди, не проганяв риби та взагалі не чинив всіляких капостей. А тому приносили йому жертви у вигляді жменьки тютюну, хлібних крихт, які сипали на воду чи виливали трішки вина або горілки. Першу впійману рибину, особливо коли вона маленька, випускали назад у річку з обов’язковою примовкою: «Іди та приведи батька, матір, тітку, дядька...» 29 червня на свято Водяника жінки сплітали рибалкам з трав’янистого зілля, Петрового батога вінки, якими ті увінчували свої голови. У час цього великого свята рибалки, як і моряки, щоб умилостивити Водяного, приносили в жертву йому чорного півня або цапа. Іноді й пасічники, щоб уберегти бджіл від повені, кидали в річку свіжий мед і віск. Навесні 11 квітня, коли розливаються річки та наступають повені, Водянику також приносять жертви, щоб не затопив хату, город або щось інше.

Як і Лісовик, Водяник не терпить, коли людина необережно втручається у його царство, особливо вночі. Тоді може так налякати гучним сплеском по воді, що, бідній, доводиться той переляк довго відлежувати. Розповідають, що одна жінка прийшла після заходу сонця напитися води до річки, то він штовхнув її у воду і почав тягнути за волосся.

Під час дощу він отримує справжню насолоду, завжди сміється і плескає у долоні. Дощ для нього наче п’янкий нектар або мед, який він із задоволенням поглинає у своє велетенське черево.

Найулюбленіша розвага для водяника — збиратись у корчмі з нечистою силою, пиячити і грати з ними у карти або кості. Взимку, коли холод «замикає дощі і сковує води кригою», водяник спить. Тому на початку весни прокидається голодним та злим.
Спересердя він ламає кригу, піднімає води, які виходять з берегів, і руйнує все на своєму шляху.

Русалки, водяні царівни — то дочки Водяника і він панує над ними. З гарними дівчатами, які втопилися, він, буває, одружується, а часом навіть приходить зі своїми жінками до їх батьків.

Ідея, Д. Дульський
Художник, член Національної спілки художників України
В. В. ЖировНагадуємо, календар захищено авторським правом.